ВУ́ЙКО, а, ч., діал. 1. Дядько по матері, брат матері. — Ні, донько! — обізвався її вуйко помиряючи.., мов вибачаючи свою сестріницю за її жорстокість (Коб., III, 1956, 159).

2. Про старшого віком чоловіка (звичайно при шанобливому звертанні). Петро одкинув лопату набік і поліз до отвору. — Ану, давайте, вуйку, свої клешні!.. (Кол., Терен.., 1959, 214); — Ви за свою сміливість, вуйку, два тижні сиділи в тюрмі (Томч., Жменяки, 1964, 104).

3. перен. Ведмідь. Виходив вуйко вранці по суниці, Солодкі в дуплах видирать меди (Перв., II, 1958, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 785.

Вуйко, ка, м.

1) Ум. отъ вуй. Кіндрат свині брат, а кабана вуйко. Ном. № 12706.

2) Названіе медвѣдя у гуцуловъ. Шух. І. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 259.

ву́йко —

1) народна назва дядька по матері, брата матері; жартують: «Дід бабі вуйко, а теща поцілуйко», «Старий бабі вуйко, а вона йо­му тіткою була». Кіндрат — свині брат, а кабана вуйко (приказка);

2) про старшого віком чоловіка (зазвичай при шанобливому звер­танні);

3) народна назва ведме́дя (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 121.