бра́тчини —

1) супроводжуваний певним обрядом давній слов’ян­ський звичай зміцнення дружби прирівнюванням її до братських стосунків; побратимство як форма родичання; православна церква підтримує цей звичай — у старих требниках знаходимо такі чини, як «чин братостворенія» — прися­га вважати до смерті обраного то­вариша за брата; побратимство скріплювалося колективними бен­кетами і святами; поступово пере­росли в щорічні ритуальні братські бенкети (в храмове або інше свято) на користь церкви, які відбувалися в складчину братчиків. Главою вишгородських городників… був старійшина Ждан Микула, який славився багатими бенкетами. У цьому можна було вбачати вказівку на колективні бенкети і свята, так звані братчини (П. Загребельний);

2) бра́тчина — в Україні часів Ко­заччини — цехове товариство ре­місників. За першим столом розта­шувалися магістратські керівники та багатирі-гості. А він, Причепа, сидить за дев’ятим столом серед цехової братчини (3. Тулуб);

3) гур­тові обрядодії, що влаштовувалися в кінці осені по закінченні польо­вих робіт з метою оглядин зими і зустрічі першого снігу; супроводжувалися веселощами, розпиван­ням медової сити; прощалися образи, зміцнювалися добросусідські стосунки;

4) ритуальні обіди на честь одного з найулюбленіших свят у народі — свята зустрічі бога Ярила (на Масниці перед Велико­днем).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 55.