БО́ДНЯ, і, ж. Дерев’яна низька діжка з кришкою. Кажуть, вона назгрібала незліченну силу грошей.. і держить їх в скрині чи в бодні в сувоях полотна (Н.-Лев., І, 1956, 588); Кращі майстри вивезли на продаж свої діжки, відра, падуби, бодні, жлукта (Кучер, Дорога.., 1958, 170); * У порівн. Сама [Олена] товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни (Н.-Лев., II, 1956, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 210.

Бодня, ні, ж. Кадка или родъ улья съ крышкой и замкомъ. Мет. 213. Шух. І. 106. Чуб. VII. 383, 388. Рисунокъ: Шух. І. 250. Ум. Боденька. Впала боденька з гори. Ном. № 70, стр. 292.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 81.

бо́дня (зменшено-пестливе — бо́денька)— один з найстаріших виробів народного деревообробного промислу (бондарство) — дерев’я­на низька діжка з клепок, яку накривають віком з висячим замком; зазвичай має вушка; на Поліссі посудина була призначена для збе­рігання одягу, тканин, цінних ре­чей, грошей тощо, на Полтавщині та інших місцях України — для зберігання харчів (передусім сала) — Ой одна ж нас, брате, мать родила, Та не одним щастям наділи­ла. Тобі дала скриню, мені — бодню, Тобі дала щастя, мені — недолю (пісня — символізація скрині як багатства, щастя, долі, а бодні як бідності, недолі); — Мого батька?.. Де спійняли?— Циганчук спитав. — Таки в нашій коморі бодню розбивав (С. Руданський); Сама товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни (І. Нечуй-Левицький); І мов з бодні ду­жий голос Не то мовить, то кри­чить (І. Франко); Впала боденька з гори (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 46.