сон (пестливі — со́ник, соно́к, со­́ненько) —

1) фізіологічний стан спокою організму людини і тварини, що настає періодично і супроводжується повною або частковою втратою свідомості й ослабленням ряду фізіологічних процесів; також те, що сниться; сновидіння; залежно від стану людини під час сну останній набув традиційних епітетів: міцни́й, богати́рський, ме́ртвий, мертве́цький, кам’яни́й, пе́рший, свинце́вий, смерте́льний, сме́ртний, ві́чний, гробови́й, тверди́й, тонки́й, соло́дкий, триво́жний; залежно від природи стан сну в народі сприймається по-різному, як щось найсолодше, наймиліше для людини («Найсолодше в світі — сон», «Сон миліший батька-матері»), таке, що ніколи не буває зайвим («Сон та їда ніколи не обрида»), як стан спокою людини, що не має гріхів («Спить сном праведника», «Хто спить, той не грішить»), як ознака здоров’я («Спиться — здоровиться», «Спиться, то й сниться») і, навпаки, ознака тривожного забуття («Сон — мара», «Сон — смерті брат», «Так спить, як полоханий заєць»); щоб не допустити до тіла в сні злих сил, треба, лягаючи спати, перехрестити подушку й проказати: «Чесний хрест у головах, Божа міць у ногах, чисте місце підо мною, сам Господь надо мною»; здавна людину цікавили пророчі сновидіння (у Марка Вовчка: «Се сон передільний: як до обіда не справдиться, то й не ждати нічого»; у Лесі Українки: «Як сниться, що літаєш, то ростеш. Отим воно замолоду й сниться»); здавна вірили, що на час сну душа кидає людину й ходить по тому світі, а там знають, що з тобою станеться (це підтверджує й Біблія); у «Слові о полку Ігоревім» описано віщий сон князя Святослава, де перла — сльози, постіль — на недугу, чорний одяг — на печаль, змія та крук — на нещастя, а дах без гребеня й сани — до покійника; найдавніший український сонник (тлумачник снів), що зберігся, датується 1780 р.; сон в ру́ку — це той, що неодмінно сповниться; для українця такий сон зазвичай у середу; пор. у Б. Харчука «Волинь»: «Сон з середи на четвер збувається»; у класичних творах зустрічаємо ті чи інші розгадки снів, наприклад у Панаса Мирного: «Коли собака сниться — то напасть»; у Марка Вовчка: «Як дівчині сниться місяць — то жених, а як молодиці — чоловік прийде або син народиться»; в А. Свидницького: «Як сняться людині гроші або що яйце їси, або яблука, вишні, то будуть бити»; в О. Кобилянської: «Докія зналася на снах. Полум’я значило відомість. Дим — зла новина, а що дим клубочиться гадюкою до хлопця — означало лихі люди»; погана ознака, коли сняться дика коза, драбина, піп або кобиляча голова, тому, проклинаючи, бажають: «Щоб тобі дика коза приснилася!», «Щоб ти конячу голову наспав!», «Хай тобі драбина сниться!»; давні уявлення про потойбічність стану сну породила вирази ца́рство сну, золоти́й сон, як страшни́й (лихи́й) сон і побажання приє́мних снів; пестливі форми уживаються в колискових піснях: «Ходи, сонку, в колисочку, приспи нашу дитиночку». Питається сон дрімоти: де ти будеш ночувати? (А. Метлинський);Спать мені не хочеться, і сон мене не бере (пісня); Сон мов хто рукою зняв (приказка); Куди ніч, туди й сон (М. Номис); Такий-то на чужині сон мені приснився! Ніби знову я на волю, На світ народився (Т. Шевченко);

2) див. сон-трава́.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 562-563.