рі́чка = ріка́ (зменшено-пестливі — рі́ченька, рі́чечка) —
1) водний потік, що живиться із джерел або стоком атмосферних опадів і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів’я до гирла; як вода взагалі, річка була священним ритуальним місцем, дуна́єм (див.), де ворожили, гадали на вінках, свічках, де відзначали «Йордань» (бо в цій річці хрестили Ісуса і Русь); разом з тим річка ховала в собі й нечисту силу, там жили водяний, русалки; здавна річка служить шляхом сполучення, тому виступає символом шляху, дороги: «Ой зійду я на гору крутую (село), стану-подивлюся на річку биструю (вулицю): аж мій милий іде сухою водою, сухою водою з милою другою»; річка як дорога до серця веде до коханої людини: «Тече річка невеличка з вишневого саду, кличе козак дівчиноньку к собі на пораду»; річка перестає текти — дорога до серця уривається: «Я до річеньки — річенька загачена, я до дівчини — дівчина заручена»; річка може бути й непереборною перешкодою: «Далась мене моя мати за Дунай, за Дунай… Дунаю ані перебути, ані перебродити; не буду ж тя, моя мати, вовіки видіти»; але мости, кладки сприяють переборенню труднощів, подоланню перешкод; як спосіб сполучення ріка є символом вісника: «Ой море, море, тихий Дунаю! Чи не бував ти в далекім краю, в чужій стороні? Чи не чував ти якої новини? Чи ще тужить дівчина по мені? — Ой тужить, тужить, на ліжку лежить, правою рукою ся за серце держить»; цілком прозорою є символіка кривавої річки, яку використовує у своїй творчості Т. Шевченко. Серед села тече ріка. Над берегом, коло горбка, Стоїть з цебринами керниця (С. Руданський); Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Л. Глібов); Мало сліз, а горя річка (приказка); Ворскла — річка невеличка, береги ламає (приказка); Під гаєм в’ється річенька… Як скло, вода блищить (Л. Глібов); Тече річечка невеличечка, Схочу — перескочу (пісня); Через річеньку, через болото, Подай рученьку, моє золото! (пісня); Все, що видно оку, Снігом замело; Річеньку широку Кригою скуло (П. Грабовський);
2) моло́чна рі́чка — річка, яка тече в царстві мертвих; асоціюється також із Чума́цьким Шля́хом (див.); відома також фольклорна моло́чна ріка́ з кисі́льними берега́ми як символ неможливого світу, земного раю;
3) переплисти́ рі́чку — у піснях символічний образ здобуття дівчини, одруження: «Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий. А хто мі доплинеть, його я буду»;
4) перехо́джений річки див. перехо́дження 2.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 502-503.