льон —
1) (зменшено-пестливі — льоно́к, льоно́чок, льониче́нько) однорічна або багаторічна трав’яниста технічна рослина, зі стебел якої добувають волокно, а з зерен — олію; також волокно, що виготовляється з цієї рослини; символ дівочої краси; одне з народних свят (3 червня) називається льоносі́йка; це найкращий час для висівання льону, проса та огірків; особливо намагалися «заплодити ниву» льоном, щедрий урожай якого забезпечував родину олією та полотном; посіваючи, приспівували русальську пісню: «А в льонку на клинку Висіла колиска на шнурку. — Колишіть же мене високо, Щоб було видно далеко. Ой де моя миленька походжає, Де шитими рукавами помахає»; збирання льону має свої особливості, кажуть: «Льон не косять, не жнуть, а рвуть», тому брати (вибирати) льон означає збирати урожай цієї рослини (кажуть: «Брала дівка льон, та й забула пов’язати»); рослину, вибравши, в’яжуть у снопики і складають у копи (див. ба́бка 7) для просушування; льняний одяг здавна цінувався; ще й досі одягти покійника в льняну сорочку — знак любові й поваги до небіжчика; у народнопісенній творчості льон асоціюється з дівоцтвом; дівчата сіють і ростять льон, а парубки його витоптують («Уродився льониченько, Унадився паниченько На вороному кониченьку Та й витоптав льон» — топтати (витоптати) льон означає тут «позбавляти (позбавити) дівочої невинності»); за народними уявленнями, льон асоціюється із волоссям; це відбилося у весільних обрядах, де розчісування волосся з використанням льону мало значення для врожаю; на весіллі фігурувала коса із льону («див’я красота»), яку прийнято було спалювати, що мало, очевидно, очисне значення; льон символізував єднання молодих: і волосся буде шовковистим, і врожай льону буде на славу; використовувався в народній медицині — лікували вивихи компресами, «спалювали» рожу, підкурювали хворих «од вітру»; очевидно, був у давнину символом побрання, бо вживаний в обрядових хороводних піснях: «Пахарі пахали чотирма сохами, П’ятою бороною: насіємо льону! Горю горювати! З ким мені сей льон брати?» (отже, дівчину непокоїть, з ким вона буде ділити кохання і родинну долю). Осот та лобода — для льону біда (приказка); Округи мене то жито половіє, а в житі купка льону голубо цвіте; то ячмінь колоситься (Марко Вовчок); Кидай, Петре, жито жати, йди до мене льонку брати (Б. Грінченко); Ой за гаєм, гаєм, Гаєм зелененьким, Ой там брала дівка Льоночок дрібненький (пісня); Уродився льониченько, унадився козаченько да витоптав льон (П. Чубинський)
2) льон-кудря́вець, льон-межеу́мок, льон-довгуне́ць — сорти льону.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 343-344.