кров = крі́вця = крива́виця —

1) червона рідина, яка, циркулю­ючи в замкненій кровоносній сис­темі організму, забезпечує жив­лення його клітин і обмін речовин у ньому; також кровопролиття, убивство; у народній творчості кров символізує життя, тому кажуть: «Кров пустити — цвях у тру­ну забити»; кожен, хто проливав кров навіть мимоволі, має «очи­щатися», бо він грішний; рештки цих давніх вірувань маємо в бага­тьох обрядах (зливки, виводини, комора та ін.); відомий вираз го́лос кро́ві означає передусім обурення проти кривди, завданої тому чи ін­шому родичеві, тому здавна вва­жають, що вину за пролиття крові можна змити лише кров’ю («Кров і кров’ю не змиєш»); за народними повір’ями, сонце не терпить крові і карає вбивцю, коли він проллє кров на його виду: «Людська крів­ця не водиця, розливати не го­диться»; свідками невинно проли­тої крові виступають різні речі (згадаймо кали́нову сопі́лку або пе­рекотиполе; (див. однойменну но­велу Г. Квітки-Основ’яненка); див. ще по́мста. Напився людської кри­вавиці (приказка); Кров не вода, а серце не камінь (прислів’я);

2) кров Христа́ — у церковних обрядах ви­но для причастя.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 315.