Про УКРЛІТ.ORG

помста

ПО́МСТА, и, ж. Відплата кому-небудь за вчинену кривду, заподіяне зло і т. ін. Жадоба помсти щоразу кидала її на новий відчайдушний патріотичний акт (Ле, Право.., 1957, 200); Федір Глазирін сказав мені, що тіла загиблих друзів, які лежали поруч, кликали чорноморців до помсти (Кучер, Чорноморці, 1956, 387); // Бажання відплатити за вчинене зло; готовність мстити. [Кармелюк (суворо):] Пані, гріх тримати гнів і помсту довго у серці (Вас., III, 1960, 218); Стоїть, запалена помстою, Марія Кудіна з рушницею (Довж., І, 1958, 118); Сняться мені Карпати: Довбуш месників з гір веде. Не дає йому помста спати — Не сховається ворог ніде! (Нагн., Пісня.., 1949, 71); * Образно. Селом ступала, збиваючи клуби пороху, розпалена, до безумства смілива, на все готова народна помста (Вільде, Сестри.., 1958, 269).

◊ Крива́ва по́мста див. крива́вий; Кро́вна по́мста див. кро́вний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 136.

по́мста — відплата кому-небудь за вчинену кривду, заподіяне зло і т. ін.; родова помста — пережиток родового ладу; кривава помста і кров за гріхи взагалі були основою поганських вірувань (язичництва), хоч поряд існував і викуп за по­мсту; поступово з посиленням державності, зміцненням Київ­ської Русі кривава помста була заборонена; цьому сприяла й пра­вославна церква; кривава помста була замінена грошовою ка­рою, пото́ком (див.) і пограбуванням (конфіскацією майна); взагалі кривава помста — чужа українській культурі; Устав князя Воло­димира такої кари за переступи не передбачав.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 469.

вгору