змій (зменшене — змійо́к; ж. змії́ха)— казкова істота з крилами і тулубом плазуна, наділена незвичайною силою; дракон; за повір’ям, може сильно шкодити людині; у народних оповіданнях виступає як зла сила (наприклад вихор), демон; коли летить, залишає по собі вогненний слід (в основі може лежати непоясненне в давнину явище метеоритів); можливо, звідси вірування, що змій може нападати на сонце чи місяць і викликати їхнє затемнення; пожирає людей (одного з таких багатоголових зміїв убив святий Юрій; див. ще Гео́ргія Побідоно́сця день 1); як перелесник, змій-спокусник вступає у співжиття з деякими жінками: якщо жінка худа, аж світиться, це певна ознака, що до неї ночами літає змій; у Б. Грінченка «Під тихими вербами»: «А ще нечистий літає змієм-перелесником. Як побачиш на дорозі стрічку або поясок, — ніколи не бери. Одна жінка знайшла та й заховала в скриню. А то був змій-перелесник. З того часу став літати до неї і жити, як чоловік із жінкою, а вона зсохла, змарніла і вмерла»; відомою також є символіка вогне́нного змі́я (спокусника), що літає до жінок; є одним із відгалужень купальського міфу; як представник нечистих сил може перевтілюватися: ударившись об землю, прибирає вигляду молодого привабливого парубка; заманюючи дівчат, підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску — котра підніме, до тієї він ходить ночами у вигляді парубка і висмоктує кров; змій також полює за людськими душами; міфологічне уявлення про змія, у яке вірили трипільці: існувало два змії — добрий Індра і злий Вану; рік починався з того, що Індра перемагав злого Вану, який тримав яйце (ядро) в покорі і розливав його на 4 частини — 4 річних цикли (зима, весна, літо, осінь); див. ще гадю́ка, переле́сник. Глянув [Гриць] вниз, та ізлякався. Перед ним страшенний змій По дорозі простягався: Кігті гаком, із-під вій Очі полум’ям горіли (Я. Щоголев); Па тім острові в горі повикопувані глибокі і великі печери, в котрих, розказують люди, колись, ще за Володимира святого, ховався змій; з того часу і острів той прозивається Зміїним (О. Стороженко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 248-249.