Гео́ргія Побідоно́сця день = Свя­то́го Ю́рія (Ю́рія Страстоте́рпця, Змієбо́рця) день — за церковним календарем, день 23 квітня/6 трав­ня, коли 303 p., за переказом, родовитому військовику Георгію римляни відрубали голову за підтримку ним християн, і церква за­рахувала його до лику святих; 1036 р. князь Ярослав Мудрий (який прибрав християнське ім’я Геор­гій) після одержання перемоги над печенігами звелів відзначати день Святого Георгія (Юрія) ще й 26 листопада /9 грудня (на відміну від Весняно́го, Голо́дного, але Те́плого Святого Юрія цей день дістав назву Холо́дного, Осі́ннього Ю́рія); вважався покровителем руських князів, зображувався на коні зі списом, яким поборює змія (звід­си Змієбо́рець; змій, дракон у хрис­тиянській символіці — це перемо­жене поганство, на руїнах якого відродилася християнська церква); за стародавнім народним віруван­ням, у день Весняного Юрія «весна сходить на землю»; за переказом, роса в цей день має цілющу силу, тому її збирали до схід сонця і вживали від різних хвороб, проми­вали очі, змочували голову, — «щоб не боліла», а дівчата вмива­лися росою, — «на красу»; з весня­ним днем пов’язані народні при­кмети, — «якщо ворона може схо­ватися у цей день у житі — можна чекати врожаю», «на Юрія почи­нає співати соловейко і співає до­ти, доки ячмінь починає колоситися», «якщо зозуля почала співа­ти на Юрія, а дерева ще не розви­нулися, випаде тяжкий рік для народу: будуть хворіти люди та ху­доба», перші квіти, «первоцвіт», який називали ще «ряст», кидали під ноги та топтали зі словами «топчу, топчу ряст; дай Боже по­топтати і того року діждати», тобто дожити до наступного року; про безнадійно хвору людину кажуть: «Та вже йому рясту не топтати»; з Весняного Юрія починають водити хороводи, співати веснянок, тому кажуть: «З Юрія хороводи, з Дмитрія вечорниці»; у народі вірили, що Георгій (Юрій) вміє розмовля­ти з тваринами і що кожна розі­рвана вовком або задавлена ведме­дем худобина — то його жертва лі­совим мешканцям; існувало по­вір’я-приказка «що у вовка у зубах, то Юрій дав», тому в народі це свя­то називали ще Во́вчим; Георгій (Юрій) визнавався і охоронцем свійських тварин, покровителем пастухів, роль якого у прадавні ча­си належала Ве́лесу (Во́лосу — див.); найголовніша господарська дія, яка в цей день відбувалася, — це вигін худоби на Юрієву росу, щоб очистити свійських тварин від усього злого; з часом вираз «виго­нити худобу на Юрієву росу» пере­осмислено в дію «відкривати сезон весняно-літнього випасу свійських тварин»; існувало повір’я, що в цей день на зорі відьми виходили в поле, розстеляли полотно на тра­ві, щоб воно ввібрало росу, а потім накидали його на роги тварин, від чого корови ставали худими й не давали молока; корів виганяли на Юрієву росу, вірячи, що тоді відь­ми не матимуть сили над тварина­ми; див. ще Ю́рія день.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 133.