Ґудз, дза и ґудзь, дзя, м.

1) Пуговица. Мет. 403. Ціновим ґудзем застебнувся. Котл. Ен. IV. 26.

2) Шишка отъ ушиба, опухоль. Будував сю хату низького зросту чоловік і двері міряв по собі, то аби сьмо ґудза не набили. Св. Л. 27. Да якийсь бойчак загилив кизяк, вліпив кизяком, аж ґудзь під оком. Грин. ІІІ. 54.

3) Узелъ на веревкѣ, ниткѣ. Сей батіг був і посмолений, а тепер вже давно обліз, аж рудий та товстий такий! І на кінці ґудз як голуб’яче яйце. Св. Л. 74. Ум. Ґу́дзик. Іде по улиці чоловічок, сам мерзений, мідяні ґудзики, на шапці бляшка з доброго семигривенного. Морд. Оп. 23.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 352.