Ґирува́ти, ру́ю, єш, гл.

1) Править возомъ, лошадьми. Мнж. 181.

2) Направлять возъ, катя его задомъ впередъ, держась за оглобли.

3) Направляться. Ґируємо аж у саму столицю. Шевч. (О. 1861. X. 3).

4) Срывать, стаскивать. Хуртовина назад бідаху пре, за поли смикає, відлогу з пліч ґирує. Греб. 376.

5) Запрашивать (о цѣнѣ). Що це він ґерує? Дорого ґерує за вола. Мнж. 181. См. Керувати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 348.