ЇЙ-БО́ГУ, ЇЙ-БО́, виг. Уживається для потвердження чого-небудь, для запевнення в чомусь. — Ходім, кажу, а то покину!. Їй-богу, покину!.. (Мирний, I, 1949, 259); Ви чули? Жайворонки прилетіли!.. Їй-богу, вже й трава На вигоні от-от зазеленіє! (Рильський, І, 1960, 243); — Чи ж треба, хлопці, випускати пана? Їй-бо, він ще привезе торбу лиха і мішок біди (Стельмах, І, 1962, 629).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 60.