ЇДКУВА́ТО. Присл. до їдкува́тий. Коропову так захотілось назад, у Донбас, коли зачув він те журавлине курликання: «Ой, Коропов!..» Розгадавши його, їдку-вато всміхнувся Семен Полікарпович (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 59.