ІРОНІ́ЧНО. Присл. до іроні́чний. Дядько.. уперся, що до Криниці найменше десять верстов. Ми іронічно хитаємо головами (Коцюб., II, 1955, 235); Вона усміхнулася іронічно (Коб., І, 1956, 341); Я кривився від тих похвал. Вони звучали іронічно (Збан., Малин. дзвін, 1958, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 47.