І́РОД, а, ч., лайл. Дуже жорстока, люта людина; кат, недолюдок. [Відьма:] Як була я молодою — І гадки не мала, По садочку похожала, Квічалась, пишалась. А він мене і набачив, Ірод!.. (Шевч., І, 1951, 366); [Микита:] Пустіть мене! За що ви надо мною знущаєтесь? Лучче [краще] втопіть мене або вбийте! Собаки! Іроди! Катюги!.. (Кроп., І, 1958, 101); — Думалось, хоч дітей врятую — не пощастило. В землю загнали моїх кришеняток, іроди, упирі кляті [фашисти]! (Збан., Єдина, 1959, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 47.