ІНІЦІАТИ́ВНИЙ, а, е. Який виявляє ініціативу, уміє самостійно розв’язувати що-небудь; заповзятливий. Кінчав [школу] — кращим учнем, живим, ініціативним, з нахилом до протестантства (Вас., Незібр. тв., 1941, 160); Комсомолець Добротвор був хорошим, ініціативним секретарем комсомольської організації (Збан., Т. Шашло, 1949, 48); // Який перший починає будь-яку справу, робить почин. — Це ж ми, комсомольці, допомогли біднякам створити ініціативну групу, щоб організувати у нас колгосп (Козл., Весн. шум, 1952, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 30.