ІНТОНУВА́ТИ, ую, уєш, книжн. Вимовляти або співати що-небудь з певною інтонацією. Він викрикує їх [ямби хореї та анапести], як ораторії, виспівує, мов пісні, інтонує, немов діалоги (Смолич II, 1958, 49); Цілком відповідає складу солістів і хор, який інтонує чисто й рівно (Мист., 1, 1963, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 40.