ІНТЕЛІГЕ́НТ, а, ч. Той, хто належить до інтелігенції (у 1 знач.). Робота інтелігента серед темної народної маси.. — от що служить темою більших Франкових повістей (Коцюб., III, 1956, 39); — До наших інтелігентів понаїжджало багато молоді: студентів, гімназистів, панянок (Вас., І, 1959, 85); Наш радянський сільський учитель — категорія сільського інтелігента найбільш поширена (Еллан, II, 1958, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 36.