ІНЕ́РЦІЯ, ї, ж

1. Властивість тіла зберігати стан спокою або прямолінійний рівномірний рух, поки яка-небудь зовнішня сила не виведе його з цього стану. Враз музика увірвалась. Коло зробило ще по інерції рух, але ту ж мить розірвалось (Коцюб., І, 1955, 233); У своїх дослідах Ньютон базувався на законах механіки, а саме на законі інерції та законі складання швидкостей (Наука.., 12, 1960, 49); Нова пригода сталась у той момент, коли вже збігав [Біда] з горба, збігав не гальмуючи, аби з розгону за інерцією вибігти далі в поле (Трубл., І, 1955, 52); * Образно. Ще сильна інерція старої наукової роботи (Еллан, II, 1958, 178).

◊ За іне́рцією — за звичкою, несвідомо, машинально. Огей механічно, за інерцією хутко вдягається (Досв., Вибр., 1959, 300).

2. перен. Відсутність активності, бездіяльний стан; нерухливість, інертність. [Аркадій:] В нашій країні.. переможено назавжди інерцію віків (Корн., І, 1955, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 28.