ІНДИКА́ТОР, а, ч., спец.

1. Прилад для визначання, вимірювання, записування фізичних величин (тиску, навантаження тощо). Індикатор годинникового типу служить для перевірки правильності геометричної форми деталей (Слюс. справа, 1957, 118); Стрілка індикатора неухильно повзла вгору (Рибак, Час.., 1960, 786).

2. Речовина, що після введення до розчину змінює свій колір або колір розчину й таким чином дає змогу визначити його хімічну природу. Хімікам відомо чимало різних барвників, які залежно від того, який буде розчин (кислий чи лужний) відповідно змінюють свій колір. Такі барвники називаються індикаторами (Цікава хімія, 1954, 23); Індикатор лугових і кислих реакцій.

3. Бібліотечна картотека, картки якої показують, кому видана книжка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 26.