ІНДИВІДУА́ЛЬНИК, а, ч., рідко. Те саме, що одноосі́бник. До колгоспу вступив свідомо, індусом-індивідуальником не був (Ю. Янов., Мир, 1956, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 26.