ІНДИВІДУА́Л, а, ч., рідко. Те саме, що індивідуалі́ст. — Будете індивідуалами-одноосібниками,— провіщав дід Сербиченко,— не стане вам просвітку (Ю. Янов., Мир, 1956, 191).

індивідуаліза́ція, ї, ж. Дія за знач. індивідуалізува́ти. Неодмінною умовою художньої повноцінності драматичного твору є індивідуалізація мови дійових осіб (Життя К.-Карого, 1957, 176); Гребінка прекрасно володів засобами індивідуалізації: кожен образ у байці одержує характерні, тільки йому властиві ознаки (Рад. літ-во, 1, 1962, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 25.