ІНАКОДУ́МЕЦЬ, мця, ч., книжн. Той, хто дотримується не таких поглядів, як усі інші.— Чого ви так дивитесь на мене? Що я захищаю її? Я давно знаю, що найбільше в людях злорадства,— кинув він своїм інакодумцям (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 23.