ІМУНІТЕ́Т, у, ч.

1. мед., біол. Несприйнятливість організму до збудників заразних хвороб, до отруєння; стійкість організму проти зараження, отруєння. Несприйнятливість до проникнення паразитів, до дії їх отруйних продуктів і взагалі до дії чужорідних речовин, що потрапляють в організм, зветься імунітетом (Наука.., 9, 1956, 17); Людина, що перенесла інфекцію, стає несприйнятливою до повторного зараження — набуває активного імунітету (Підручник дезинф., 1953, 33).

2. юр. Звільнення дипломатичних працівників від деяких правових норм тієї держави, в якій вони акредитовані. На працівників торгпредства.. не можуть не поширюватися ті самі дипломатичні привілеї тії імунітети, якими користуються відповідальні категорії співробітників посольств (Рад. Укр., 8.II 1962).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 23.