І́МПУЛЬС, у, ч.

1. Внутрішній поштовх, спонукання до якої-небудь дії. Ціла балада [«Причинна»] вилилася у Шевченка з одного імпульсу, з одного сильного душевного настрою (Фр., XVI, 1955, 269); Вона була дівчина на свій вік розумово незвичайно розвинена, повна імпульсів і жадоби до науки й діла (Коб., III, 1956, 129); Вона хотіла круто повернутись і йти назад… Але, скоряючись якомусь.. імпульсові, жінка не повернулась (Донч., III, 1956, 429).

2. фізл. Раптове й короткочасне збудження в нервових елементах, зумовлене їх подразненням і спрямоване на виконання певних дій. Нервова система подає імпульси для скорочення м’язів (Шк. гігієна, 1954, 67); Нервові імпульси, що надходять до кори головного мозку при скороченні м’язів, підвищують її збудливість (Метод. викл. анат.., 1955, 75).

3. фіз. Кількість руху, яка дорівнює добуткові маси тіла на його швидкість.

∆ Електри́чний і́мпульс — короткочасний стрибок електричного струму або напруги в електричному колі. Велике значення для технічного прогресу в металообробці мав застосування ультразвуку і потужних електричних імпульсів (Рад. Укр., 6.I 1963, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 22.