ІМПРОВІЗА́ЦІЯ, ї, ж.

1. тільки одн. Дія за знач. імпровізува́ти 1. Нерішуче перебирав він струни і раптом, наче кидаючись у бурхливу річку, перейшов на імпровізацію (Тулуб, Людолови, II, 1957, 149); Був то й театр імпровізації,.. коли сценічний твір щоразу перетворювався наново в самісіньку хвилину виконання (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 196).

2. Що-небудь (вірш, пісня й т. ін.), складене під час виконання без попереднього підготування. Ціла промова [Владка] була імпровізацією (Фр., VI, 1951, 277); Десь у тернику один [соловей] старанно повторює якийсь етюд, другий наверху дикої груші кидає в місячні високості величну імпровізацію (Вас., І, 1959, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 22.