ІМПЕРА́ТОР, а, ч. Найвищий титул монарха, а також особа, що має цей титул. А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов’їх (Шевч., І, 1951, 326); Пам’ятники імператорів та їх коней з бронзи.. впадуть потрощені під ноги (Довж., І, 1958, 322).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 20.