ІЗГО́Й, я, ч. У Київській Русі — людина, що вийшла зі свого колишнього суспільного стану у зв’язку з викупом із холопства, розоренням і т. ін. Значну групу феодально залежного населення [Київської Русі] становили також ізгої — люди, які не мали засобів виробництва для ведення власного господарства (Іст. УРСР, І, 1953, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 13.

ізго́й —

1) у Київській Русі — людина, що вийшла або її виклю­чили зі свого колишнього суспіль­ного стану, або ж вона не зайняла відповідного становища (попові сини, що не вивчилися, раби, пу­щені на волю, збанкрутовані куп­ці, осиротілі князі); головну ж масу ізгоїв становили холопи, що ви­купилися з холопства; всі ізгої пе­ребували під опікою церкви і, не маючи власного господарства, сі­дали на чужих землях;

2) взагалі знедолена людина, вигнанець, така, що опинилася поза суспільни­ми процесами.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 259.