Про УКРЛІТ.ORG

ідол

І́ДОЛ, а, ч.

1. У язичників — статуя, що зображує бога; бовван (у 1 знач.), божок. Молилася [мати] своїм пенатам І в Капітолій принесла Немалі жертви. Ублагала Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли (Шевч., II, 1963, 282); Пам’яткою культу східних слов’ян є кам’яний ідол, знайдений в р. Збруч біля м. Гусятина. Він являє собою чотиригранний стовп, увінчаний чотирма зображеннями обличчя під однією шапкою (Іст. УРСР, І, 1953, 36); — Боги, Добрине,— це тільки ідоли, які я сам приказую відливати з золота, срібла, криці чи тесати з дерева або каменю (Оп., Іду.., 1958, 171).

2. перен., заст. Про того, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать. Він сам був ідолом для всіх сусідських паннів (Н.-Лев., І, 1956, 442); Наш дачний ідол, учениця драмкурсів Маруся, була зараз не говірка і надто привабна, надто свіжа й молода (Вас., II, 1959, 527).

3. перен., лайл. Про нетямущу, дурну або бездушну людину. [Микита:] Чого ти чіпляєшся до мене, ідоле? (Кроп., І, 1958, 83); 3 господаревої світлиці хтось гупає в стіну: мовляв, тихіше, ідоле! (Стельмах, Хліб.., 1959, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 12.

і́дол — об’єкт культу, поклонін­ня, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним (у язичництві — перев. де­рев’яні статуї богів, наприклад у давньому Києві шість ідолів Володимирового пантеону: Перуна, Хорса, Дажбога (Даждьбога), Стрибога, Симаргла й Мокоші; у право­слав’ї — ікони); у наших предків було багато різних ідолів, зокрема й домових, — їх пильно ховали в хаті; купці возили їх із собою, во­їни брали в походи; ідолопоклон­ство наших предків прийшло на зміну природопоклонству; остан­нього язичницького ідола — дерев’яного Перуна зі срібною голо­вою й золотими вусами князь Во­лодимир наказав після хрещення Русі кинути в Дніпро.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 259.

і́дол, -а, ч.

1) У язичників – статуя, що зображує бога; бовван (у 1 знач.) , божок.

2) перен. Про того, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать; кумир.

3) перен., лайл. Про нетямущу, дурну чи бездушну людину.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. — К.; Ірпінь: Перун, 2009. — С. 488.

вгору