ЄРЕТИ́К, а́, ч.

1. Людина, яка відступилась від догм панівної релігії; послідовник єресі (у 1 знач.). А я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яни стали Добрими братами, 1 синами сонця правди, І єретиками Отакими, як Констанцькцй Єретик великий! (Шевч., І, 1951, 264); Всіх, хто не визнавав уніатської церкви, [польський] уряд оголосив єретиками (Іст. УРСР, 1953, 161); * У порівн. Не йде старий до вечерні, сидить, мов єретик (Гончар, Таврія.., 1957, 25).

2. перен. Людина, яка відступає від панівних чи загальноприйнятих поглядів, правил, положень і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 498.

Єрети́к, ка́, м. Еретикъ. Констанський єретик великий. Шевч. 239. Клене олимпських, єретик. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 468.

єрети́к — людина, яка відступи­лася від догм панівної релігії, по­слідовник єресі; про одного з ве­ликих єретиків — Яна Гуса йдеть­ся в поемі Т. Шевченка «Єретик». А я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яни стали Добрими братами, І синами сонця, правди, І єретиками Отакими, як Констанцький Єре­тик великий! (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 214.