ЄПИ́СКОП, а, ч. Вищий духовний чин у християнській церкві, [2-й:] Він каже, що не з божої встанови ти став єпископом (Л. Укр., II, 1951, 491); // Особа, яка має цей чин; архієрей. Пісню чути було і в домі єпископа Мелхиседека (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 498.

Єпи́скоп, па, м. Епископъ. Хто приїхав? — рознеслось по залі. — Ректор академії! єпископ! митрополіт. Левиц. Пов. 317.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 468.

єпи́скоп — вищий духовний чин у християнській церкві, а також особа, що має такий чин; архієрей; назва походить з апостольських часів і означає «наглядач»; апосто­ли ставили єпископів як своїх за­ступників.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 214.