ЄВША́Н-ЗІ́ЛЛЯ, я, с., нар.-поет. Степовий, запашний полин. Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум? (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 6); * У порівн. Під рукою в мене знайшлась фіолетова материнка, я розтерла її між пальцями і понюхала, наче євшан-зілля (Вільде, Троянди.., 1961, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 494.

євша́н-зі́лля — у народній пое­зії — степовий, запашний полин; символ туги за батьківщиною; за легендою, переказаною Іпатіївським літописом, зцілює від зви­родніння, і якщо навіть хто забуде свою батьківщину, то, понюхавши його, пригадає. Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить, — Шлях у край свій повороту? (М. Вороний).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 213.