Євро́па, пи, ж. Европа. Ми кланяємося новим гуманним ідеям, які давно розійшлись по Європі й ледві оце добіраються до нас. Левиц. І.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 466.

Євро́па —

1) у грецькій міфоло­гії — дочка фінікійського царя Агенора, в яку закохався Зевс; во­на перепливла з ним море і потра­пила на Кріт, народила від Зевса трьох синів;

2) частина світу, що разом з Азією становить материк — Євразію.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 213.