ЄВА́НГЕЛІЄ, я, с.

1. Частина біблії (головна частина Нового завіту), в якій вміщено легенди про життя та повчання міфічного Ісуса Христа і яка є основою християнської релігії. Поки донесли [покійника] до церкви, то аж дванадцять разів зостановлялися читати євангелія (Кв.-Осн., II, 1956, 97); Прийшов він [священик] у чорній рясі з євангелієм у руці (Скл., Святослав, 1959, 55).

2. перен., ірон. Книга, в якій викладені основні принципи, правила чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 494.

Єва́нгеліє = Єва́нгелія («добра новина») — частина Біблії (голов­на частина Нового Заповіту, так звані Чотириєвангелія — від свя­тих Матфея, Марка, Луки та Іоанна), де вміщено життєпис та по­вчання Ісуса Христа; становить основу християнського віровчен­ня; до нас євангелії прийшли в пе­рекладах староболгарською мо­вою, найстаріша пам’ятка київ­ської редакції — так звана Архан­гельська євангелія 1092 р. Не змоглися на Євангелію, цілуйте Псалтирію (М. Номис); Поки до­несли [покійника] до церкви, то аж дванадцять разів зостановлялися читати Євангелія (Г. Квітка-Основ’яненко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 213.