Про УКРЛІТ.ORG

ячмінь

ЯЧМІ́НЬ1, меню, ч.

1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості. Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Кобр., Вибр., 1954, 83); Ячмені почали половіти, немов сивина старості злегка торкнула буйну рослинність землі (Коцюб., І, 1955, 245); Соловейко щебече, кажуть, поки ячмінь почне колос викидати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 338); Сіє [колгосп] жито, озиму й яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, цукрові буряки, соняшники… (Вишня, І, 1956, 364).

2. Зерно цієї рослини. Якось в нас солі не стало на страву, От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав на віз, Сам примостився й у город повіз (Щог., Поезії, 1958, 124); Я часто й спав у насінні,— в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Довж., І, 1958, 281).

ЯЧМІ́НЬ2, меня́, ч., мед. Гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії і сальної залози краю повіки. Всі його знали в школі: завжди в нього як не ячмінь на оці, то чиряк на шиї (Вас., II, 1959, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 661.

Ячмінь, меню, м.

1) Ячмень, Hordeum vulgare. ЗЮЗО. І. 125. — го́лий. Hordeum nudum. ЗЮЗО. І. 125. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 250. мн. Ячмені, ячмена. Ячмень на корню. Торік ячмена добрі були. Камен. у.

2) Воспаленіе сальной железки вѣка, hordeolum. Ум. Ячме́ник, ячме́ничок, ячміне́ць. Ячменик зійшов. АД. І. 54. А я житечка не окала, ячменичку не в’язала. Грин. III. 311. Оце у мене, брате, овесець…. оце… ячмінець. Рудч. Ск. II. 134. Ячмінець во 2 зн. Грин. II. 318. Мил. М. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 546.

ячмі́нь (зменшено-пестливі — ячме́ник, ячме́нчик, ячміне́ць) = яре́ць — злакова рослина, зерна якої використовують для виготовляння круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості; також зерно цієї рослини; одна з найстаріших злакових культур, що культивувалася нашими предками; перлова (ячмінна) крупа має й сакральний характер, оскільки йде на виготовлення різдвяної куті; з нею пов’язані народні прикмети, — «сій ячмінь, коли на деревах цвіт тільки з’явиться», «ячмінь сіють, коли калина цвіте». Звеліла мені мати ячменю жати (пісня); А я житечка не жала, ячменчику не в’язала (пісня); Оце у мене, брате, овесець… оце… ячмінець (казка); Кинь ячмінь в болото — вбере тебе в золото (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 666.

вгору