ЯЧА́ТИ, ячу́, ячи́ш, недок.

1. Жалібно кричати, квилити (про птахів, перев. лебедів). На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (Олесь, Вибр., 1958, 353); Над водою урагани мчать, Паруси злітають над водою, Понад піною холодною, рудою Журавлі потомлені ячать (Мас., Сорок.., 1957, 32); Гуси ячать над землею (Б. Ол., На лінії.., 1972, 49); *Образно. Блакить ячить, і гори, як орган, І пісня, як рука, що не дає упасти (Перв., І, 1958, 130); Вози, спускаючись на гарячих гальмах, лунко ячали в міжгір’ї, мов лебеді з старовинних слов’янських пісень (Гончар, III,1959, 338).

2. розм. Кричати, гомоніти (перев. про людей). — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать… (Тесл., З книги життя, 1949, 4); Оглянувся назад — ледве видно в туманах стежину, А прислухаюсь — ледве якісь там ячать голоси… (Рильський, II, 1960, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 661.

Ячати, ячу, ячи́ш, гл.

1) Кричать по лебединому. АД. І. 253. Піди ти степом по над Дніпром, послухай ти, чуро: чи то гуси кричать, чи лебеді ячать. АД. І. 248.

2) Кричать, шумѣть (о многихъ людяхъ). АД. І. 216. Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте, мого вірного клюшника не збудіте. АД. І. 213. Через поле чути глухий гомін, ячать здалеку людські голоси. К. ЧР. 314. Уже пізно, а й досі діти ячать. Лебед. у. См. Якотіти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 546.