ЯТІРЕ́ЦЬ, ЯТЕРЕ́ЦЬ, ятірця́, ч. Зменш.-пестл. до я́тір. Кожен вечір на лимані ставив [дід] ятірці, ранком трусив рибу і тут же її продавав грабарям (Ле, Опов. та нариси, 1950, 26); На землі валялись безладно розкидані ятірці, з якими він з братами кожного літа рибалив (Збан., Таємниця.., 1971, 59); *Образно. [Прочанин:] Здавався ж він на гроші не жадібним, все тільки й говорив про царство боже… [Юда:] Отож! отож! Се й був той ятірець, куди він людські душі, наче рибу, ловив… (Л. Укр., III, 1952, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 659.