Я́ТКА, и, ж.
1. Легка будівля для тимчасового користування (торгівлі, виставки і т. ін.); балаган. Висіли в ятках баранячі туші, з синіми жилами, з білим застиглим салом, з роями мух над ними (Коцюб., II, 1955, 124); Ходить [Парася] попід ятками й купує подружкам барвисті стрічки, намисто, коралі, цукерки (Ю. Янов., II, 1954, 180); Проти диктових яток, що гордо називалися павільйонами, височіли гори глечиків і горшків, красувалися нові саморобні скрині, столи (Кучер, Прощай.., 1957, 398); Споживче товариство відкрило ятку з квасом та цукерками (Дмит., Наречена, 1959, 134).
2. Накриття, зроблене з хворосту, очерету, полотна тощо для захисту від сонця, дощу і т. ін.; повітка. — Чи пак і теперечки ставляють козаки в лісах ятки на стовпах з покрівлею й накладають в ятках копиці сіна для серн на годівлю на зиму? — питаю я в свого візника.— Атож! Ставляють (Н.-Лев., VII, 1966, 284); Рано ж тії півні В ятці заспівали (Щог., Поезії, 1958, 118); — На складі сторож заступає дорогу. Каже, не можна ходити, уже зачинений склад. Та мені, кажу, хотілося тільки довідатися, чи є у вас алебастр? — Ото, каже, під яткою лежить (Панч, В дорозі, 1959, 152); *Образно. Темна південна ніч покриває нас своєю яткою (Ю. Янов., V, 1959, 118). .
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 659.