Я́ТЕЛ, Я́ТІЛ, я́тла, Я́ТІЛЬ, я́теля, ч., діал. Дятел. Прозору тишу протинав стук ятеля по дзвінкій корі, наче бив він у дерев’яний дзвоник (Ю. Янов., Мир, 1956, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 659.

Ятел и ятіл, я́тла, м. Дятелъ. Грин. II. 4. Ятіл прилетів. Рудч. Ск. І. 155. Де-де ятел довбав, жовна фітькала, туркала горлиця. Св. Л. 2111. Ум. Я́тлик, я́тличок. Ятлик і полетів. Грин. І. 145.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 545.