Я́СЛА, я́сел, мн.

1. Відгороджене в хліві місце, куди закладають корм для худоби. Іван коло худоби порається: скотові й вівцям підкладає в ясла просяної або гречаної соломи (Мирний, II, 1954, 110); Коло ясел стояли воли двома довгими лавами і ліниво жували сіно (Стеф., І, 1949, 132); Напоївши коня, він завів його до стайні, кинув у ясла оберемок червоноголової конюшини і почав тихенько відчиняти сінешні двері (Стельмах, І, 1962, 487).

2. також із сл. дитячі. Заклад, в якому здійснюється догляд і виховання дітей до трьох років. Галя схудла й зблідла, до ночі засиджуючись в майстерні над проектом міського мікрорайону, де має бути все — житлові будинки, школи, кіно, торговельний центр, сквери, дитсадки та ясла (Перв., Дикий мед, 1963, 4); Мала сестра дітей у артільних яслах пильнує (Тют., Вир, 1964, 48); Правління вирішило збудувати перш над усе пекарню, дитячі ясла (Кучер, Трудна любов, 1960, 459).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 654.

Ясла, ясел, ж. мн.

1) Ясли. Ясла до коней не ходять. Ном. № 4479. Хиба ревуть воли, як ясла повні? К. Іов. 13.

2) = Ясна. Пятигор. окр. Ум. Яселка, яселечка, ясельця. Чуб. III. 323, 337. На Ордані тиха вода стала; там Пречиста свого сина купала, а скупавши, в шовковеє сповила, а сповивши, в яселках вложила. Чуб. III. 324. Був собі журавель да журавочка, наносили сінця повні ясельця. Г. Барв. 38.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 544.

я́сла (зменшено-пестливі — я́селка, яселе́чка, я́сельця) — відгороджене в хліві місце, куди закладають корм для худоби; за біблійною легендою, місце першого сповитку новонародженого Ісуса Христа, про що співають у різдвяній народній пісні: «На Ордані тиха вода стала; там Пречиста свого сина купала, а скупавши, в шовковеє сповила, а сповивши, в яселка вложила». Ясла до коней не ходять (приказка); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (прислів’я; також назва роману Панаса Мирного); Коло ясел стояли воли двома довгими лавами і ліниво жували сіно (В. Стефаник); Був собі журавель да журавочка, наносили сінця повні ясельця (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 665-666.