ЯРІ́ТИ1, і́є, недок. Випромінювати яскраве світло або виділятися білизною, яскравими барвами. Темнота груба обгорнула їх. Лиш каганець в руці таємничого чоловіка світився і ярів ще живіше, ще ясніше… (Фр., VIII, 1952, 277); На довгому полірованому столі для засідань у двох кришталевих вазах яріли вогняно-червоні троянди (Загреб., День.., 1964, 47); Зі стягом, в небі розпростертим, Йшли комсомольці серед нив. А стяг ярів огнем червоним, І зірка угорі була (Брат., Світанки, 1950, 15); Над розквітлою землею, над усім світом мерехтливо яріли достиглі світанкові зорі (Коз., Листи.., 1967, 278); Ворона сіла на каштан, і сніг сипався з гілки вниз і ярів на сонці (Сміл., Сад, 1952, 174); Червоно яріли на його блідому запухлому обличчі запалені вуста (Бойч., Молодість, 1949, 118); // Яскраво зеленіти. Яріють скрізь селянські огороди (Стар., Поет. тв., 1958, 176); Всюди цвіла черемха, лани жита й пшениці яріли (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 93).
ЯРІ́ТИ2, і́ю, і́єш, недок., розм. Те саме, що яри́тися2. На цей раз сестри мої особливо яріли (Гончар, І, 1959, 89); — Бевзь! — солодко видихнула в вухо Михайликові, яріючи від люті на нього, пані Роксолана (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 17); Я бачив біг гірських бурхливих рік,— Дністра розлив, кипучу хвилю Стрия, Опору гнів, що б’ється і яріє, між горами проносячи потік (Гонч., Вибр., 1959, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 648.