ЯРИ́ЖКА1, и, ч., заст. Ярига. — Чи одняли б були землю в мене, якби я мав гроші?.. Підсипав би яризці [ярижці] п’ятдесят карбованців, як отой волоцюга… «Не займай моєї землі!..».. І не заняв [зайняв] би… (Мирний, II, 1954, 209); Ярижка наче прикипів очима до пиріжків… Саня помітила, поклала кілька на тарілку, поставила на стіл.— Їж, чоловіче добрий (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 120).
ЯРИ́ЖКА2, и, ж., лінгв. іст. Правопис, запропонований у 1876 р. для українських видань, за яким буква ы (єри) вживалася на позначення звука и, а буква и — звука і.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 647.