ЯР¹, у, ч.

1. Глибока довга западина (перев. з крутими або прямовисними схилами), що утворилася внаслідок розмиву пухких осадових порід тимчасовими потоками. Я згадую мій рідний тихий хутір, Високий ліс, глибокії яри І запашне дихання тих долин, Що у лісах, заквітчані, ховались (Гр., І, 1963, 104); На рівнинах, складених пухкими породами, дощові потоки утворюють яри (Фіз. геогр., 5, 1956, 111); З ярів і лісу бігла тала вода до Ворскли (Шиян, Вибр., 1947, 176); *Образно. Як парость виноградної лози, Плекайте мову.. Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля (Рильський, III, 1961, 211).

2. перен., розм. Те саме, що прі́рва 2. Неволя порізнила дітей одних батьків, одних матерів; вирила між ними глибокий яр (Мирний, II, 1954, 259).

ЯР², і, ж.

1. діал. Ярина (у 1 знач.).

2. поет. Те саме, що весна. Води чимало уплило в ручаю, яр цвітом крила луг (У. Кравч., Вибр., 1958, 109).

ЯР³, і, ж., розм., рідко. Те саме, що лю́тість. Славна комсомолія з ворогами бореться, мітко націляється, у боях не змориться. Ціль ця да яр ця в пісню перетвориться (Тич., І, 1957, 185).

ЯР⁴, і, ж. Зелена фарба, яку одержують шляхом окислення міді. Машина була дійсно гарна: ..блискаючи, як жінка золотим убором, своєю міддю, ріжучи око червоними шпицями коліс та зеленою яр’ю свого тендера,.. вона посувалась.. тихенько, плавно, з легким шелестом наче шовкової спідниці (Григ., Вибр., 1959, 365); *У порівн. Мов небо — очиці у неї; мов яр — Зеленая плахта, зеленая юпка (Укр. поети-романтики.., 1968, 517); // Зелене листя дерев, кущів і т. ін. Тепле сонце встало пишно; Одягається розкішно В яр і золото долина (Щог., Поезії, 1958, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 647.

I. Яр, яру, м.

1) Оврагъ, логъ. Ой там по над яром козак сіно косить. Мет. 17. Побачив у тім яру хату. Рудч. Ск. II. 188.

2) Раст. = Гав’яр, Acorus calamus L. Мил. М. 20. Ум. Яро́к, яро́чок. Рудч. Ск. II. 144. Недалеко милий оре, ой там за ярочком. Грин. III. 311.

II. Яр, яра, яре. См. Ярий.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 541.

яр —

1) (зменшено-пестливе — яро́чок) глибока западина (перев. з крутими або прямовисними схилами); яру́га — глибокий, великий яр. Ой там понад яром козак сіно косить (А. Метлинський); Недалеко милий оре, ой там за ярочком (пісня);

2) зелена фарба, яку здавна одержують шляхом окиснення міді; також зелене листя дерев, кущів тощо; зелень взагалі; прикметник: я́рий — яскраво-зелений (щодо зелені, яка з’являється рано навесні). Одягається розкішно В яр і золото долина (Я. Щоголев); Мов небо — очиці в неї; мов яр — зеленая плахта, зеленая юпка (пісня); — Ой, коли б ти, дівчинонько, тоді заміж вийшла, Як при битій доріженьці Яра рута зійшла! (пісня);

3) див. Яри́ло1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 663.