Про УКРЛІТ.ORG

яничар

ЯНИЧА́Р, а, ч. У султанській Туреччині — солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство. Реве гарматами Скутара, Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги — І покотились яничари (Шевч., І, 1963, 199); [Юсуф:] Яничари! сюди, на поміч! Яничари! військо! бий тривогу! (Н.-Лев., II, 1956, 466); Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (Стельмах, І, 1962, 175); *Образно. Він [Я. Галан] показує ганебну діяльність лютого яничара в рясі, яким був митрополит граф Андрій Шептицький (Ком. Укр., 8, 1962, 57); *У порівн. Ніч, як чорний яничар, жене ясир холодних хмар (Дор., Три богатирі, 1959, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 646.

Яничар, ра, м. Янычаръ. На турків-яничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. У туркені яничари і баша на лаві. Шевч. 57. Уже прийшли яничари! — говорятъ, когда явятся дѣти и начнуть шалить. Ном. № 9246. Ум. Яни́ченько. Турки-яниченьки. АД. І. 119.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 541.

янича́р — у султанській Туреччині — солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство; в народі так називали і турків, які нападали на українські землі, особливо в період Козаччини; у переносному розумінні — зрадники нації. Козацтво преться без ваги — І покотились яничари (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 662-663.

вгору