ЯЛО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., перех. і неперех., розм.
1. Змащувати або забруднювати щось чим-небудь жирним. Із ріпи підставляли [жінки] зуби, Ялозили все смальцем губи, Щоб підвести на гріх людей (Котл., І, 1952, 141); Дарма було очам бігати: гарні просторі сіни [школи] з чистими білими стінами, знизу пофарбованими начорно, щоб діти не ялозили, .. мотузяні матки до витирання ніг та густі-часті вішалки для одежі,— ні за що було зачепитись начальницькому окові (Дн. Чайка, Тв., 1960, 101); // Змочувати, зволожувати слиною; слинити. Він посидів коло столу, торгаючи борідку, то смикав її, то брав у рот і ялозив, ніби намагався щось висмоктати з неї (Коцюба, Нові береги, 1959, 343); // Совати, терти чим-небудь по чомусь. [Гаврило:] По губах неначе хтось смичком ялозить… (Грає на губах) (Кроп., IV, 1959, 156); — Тобі не обридло сто разів на одному місці пузом по скелі ялозити? (Собко, Звич. життя, 1957, 5).
2. перен. Дуже довго поратися з чим-небудь, обговорювати щось, зволікати з чимсь; возитися.— Мій чоловік,— почала вона ялозити стару історію,— такий вже був обережний, що й на холодне дмухав (Гащек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 644.