Про УКРЛІТ.ORG

язичник

ЯЗИ́ЧНИК, а, ч.

1. Той, хто визнає язичество; ідоловірець. Слов’яни до Х ст. були язичниками (Іст. СРСР, І, 1956, 35); У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (Стор., І, 1957, 163); *У порівн. Смерть — це було єдине, чого він завжди лякався. Уявляв собі тільки життя й, немов давній язичник, любив життя й ненавидів, лякався своєї загибелі… (Сміл., Зустрічі, 1936, 136).

2. заст. Пліткар, базіка. [Денис:] Не знаю, чи є де у світі такі язичники, як наші селяне? (Кроп., II, 1956, 457).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 631.

вгору