ЯЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., заст. Розпускати плітки. [Денис:] А задля чого випитують? Щоб було про віщо язичити (Кроп., II, 1958, 457); — Сестричко, голубко, я таке й таке погане про твого молодого знаю, чула.— ..Та, може, то ще брехня! Хто язичить, а ти й собі,— мовляла Лисавета (Григ., Вибр., 1959, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 630.