ЯД, я́ду, ч., рідко. Те саме, що отру́та. Приїхали [судові]; ножі беруть, І генерала розчиняють, І яд находять в животі (Шевч., II, 1953, 225); Хто бачив на світі троянду без терня і мед без бджолиного яду (Крим., Вибр., 1965, 290); Ні зради яд, ні танки, ні гармати не допоможуть ворогу в бою, коли на нас він рушить, щоб зламати Вітчизну сонячну мою (Сос., II, 1958, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 624.