Я́ГІДНИК1, а, ч.
1. бот. Кущова, напівкущова й трав’яниста рослина, яка дає їстівні плоди — ягоди. Тут [у Донбасі] сприятливі грунтові і кліматичні умови для вирощування ягідників (Вісник АН, 6, 1957, 26); З усіх ягідників плоди чорноплідної горобини найбільш лежкі. У свіжому вигляді вони можуть зберігатись 25-35 днів без значних втрат вітамінів (Хлібороб Укр., 10, 1968, 38); Ягідники, особливо суниці, — високорентабельна галузь сільського господарства (Рад. Укр., 4.УІІІ 1949, 2).
2. розм. Той, хто вирощує ягідні культури або збирає ягоди.
Я́ГІДНИ́К2, я́гідника́, ч. Місце, де ростуть ягоди. Гриб і Печериця втомлено забрели в траву й опинились на широкому ягіднику — рябому від ягід (Козл., Мандрівники, 1946, 14); // Ділянка, на якій вирощують ягідні культури. Грунт на ділянках, виділених під ягідники, глибоко орють, удобрюють та очищають від бур’янів та шкідників (Колг. Укр., 1, 1954, 33); На болотах, де є для цього природні умови, доцільно будувати стави, на схилах гір — закладати сади, ягідники або ліси (Хлібороб Укр., 2, 1975, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 623.